Книга пам’яті

      

Проект “Пам’ять”

Минає – та не забувається!

  Однією  з наймастабніших скорботних подій ХХ століття, однією з найболючіших ран людства була Друга світова війна.

22 червня 1941 року, о четвертій годині ранку, коли вся наша країна спокійно відпочивала від денних турбот, фашистська Німеччина без оголошення війни, по – варварські, віроломно напала на нашу Батьківщину.

Усе поникло, пішло кудись у минуле. Відразу для мільйонів людей зруйнувалися всі плани на майбутнє – канікули, іспити, весілля. Усе життя змінилося. Мирний день відпочинку обернувся довгими роками страждань. Чорною тінню фашистської напасті, димом пожеж, смертю й руїнами обернувся для всього народу цей день.

Фашизм приніс із собою звірства, розруху, голод, смерть, сльози. Мільйони чоловіків пішли на фронт. Їхні місця зайняли жінки й діти.

Жорстока й бездушна війна забрала життя мільйонів людей, принесла біду й горе в кожну сім’ю. І від усіх нас залежить, щоб це залишилося в нашій пам’яті й у пам’яті майбутнього покоління, бо без пам’яті немає майбутнього.

Пам’ять… Вона нетлінна й вічна. Вона зберігається у старих фронтових фотографіях, у тих речах, які зберігають колишні фронтовики; вона не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом.

Наш обов’язок – пам’ятати про страшні випробування, які довелося пережити українському народу в роки війни, про людей, які жили в цей страшний час, про те, що все менше залишається живих свідків цієї страшної трагедії. Ми зобов’язані зберегти цей чудовий світ для майбутніх поколінь. І пам’ятати, якою ціною завойований цей мир, потрібно не мертвим, це потрібно живим.

Минуло більше ніж півстоліття, та відлуння війни – тяжкої, кривавої – досі картає людські душі. Затихли бої, зникли фронти, щезла лиховісна окупація, закінчилися партизанські рейди в тилах ворога, здійснилися подвиги  підпільників… Зрештою, все на світі минає. Минає – та не забувається!

Війна не вивітрюється з пам’яті людей, ні! Війна вкарбована в пам’ять народу, щемить у душі, як рана невигойна.

Ми не маємо права забувати жахіття цієї війни, щоб вони не повторювалися знову.

Ми не маємо права забувати тих, хто загинув заради того, щоб ми  зараз жили.

Мільйони життів забрала війна. Це важко собі уявити. Смерть однієї людини – трагедія. А тут – мільйони… Загиблим уже не боляче. А в живих продовжують кровоточити рани… Скільки б не пройшло часу з тих грозових днів, ніколи не забуваймо про людей, які були на війні з першого дня до святкового переможного салюту, а також про тих, хто не повернувся з поля бою.

Добре прокидатися і знати, що в тебе попереду прекрасний день, що тобі нічого не загрожує і всі твої мрії здійсняться.